Вітаю тебе, Світлана. Сьогодні в нас тема «Чому ми ображаємось?» І до нас у редакцію прийшов такий лист. Слухай.

Вітаю вас, шановні Світлана та Андрій. Мене звати Оля, мені 29 років. Не знаю, чи це нормально, але я ображаюсь постійно.

Мене може раціпити навіть інтонація чи чимсь жарт. Потім мовчу, замикаюся в собі, накручую. І хоча розумію, що часто це дрібниці, нічого не можу з собою зробити.

Мій чоловік каже, що зі мною неможливо жити, бо я постійно ходжу з кислим лицем, а я не хочу сварок. Просто мені боляче, коли мене недооцінюють, не слухають або не зважають на мої емоції. Можете пояснити, чому я так сильно ображаюсь і як навчитись це контролювати? Оля, давай про це поговоримо.

Про що, на твої думки, як психолога розповідає Оля, що він відчуває? Ну, перше, те, що ми чуємо з цього листа, це Ольга розповідає про свою образу. Тобто вона виділяє це своє почуття як образу. Ми пройдемося, пропоную тобі, Андрій, пройтися по цьому листові досить уважно і поступово.

Добре? Тобто від початку до кінця. І так, перша образа. Що це таке образа? Ну, я би це могла порівняти з чимоданом без ручки.

Що таке чимодан без ручки? Начебто корисна річ, але нести не зручно. Ти його весь час перевіряєш, чи на місці він. Ну, так, на місці.

Тягнеш його кудись з собою, але якби і викинути шкода, і цінність також він має, і незручно її нести. Оце щось таке, дуже схоже, представляє собою образа. Тобто це певні почуття людини.

Вони цінні. Вони мають цінність. Тому що вони показують нам, що переживає людина.

Чому це чимодан без ручки? Тому що, не дивлячись на те, що ці почуття цінні, користі вони не несуть. Вони незручні. Вони не несуть користі не людині, яка їх відчуває, ні іншій людині, яка поряд з ображеною.

В даному випадку це Ольга. Тобто користі ніякої. Крім того, що це є яскравий маркер, щось десь не так.

Я би так сказала, от образа. Тобто вона базується якось на тих відчуттях, що людина відчуває себе трошки придушеною. Її права якось трошки підмялися, їй так здається.

А можливо це так і є насправді. Не будемо зараз про це. Тобто її права підмялись, але вона не знаходить собі сили про це заявити в голос.

Тому що їй здається, що якщо вона заявить в голос про свою образу, то буде ображена ще більше, а цього вона собі не може дозволити витримати. Якось так формується образа. Ну я гадаю, що показати свою образу можна і у більш активний спосіб.

Я бачу з міста, що Ольга свою образу посильно показує чоловікове, наприклад. Вона просто ходить з закислим лицем. Я як чоловік бачу, що багато чоловіків скажуть на своїх жінок через те, що жінки ходять мовчки днями, тижнями, місяцями, просто мовчки.

Дружина ходить по квартирі з закислим лицем і нічого не каже. Він питає, що сталося, вона каже все добре. І продовжує ходити з закислим лицем.

Я гадаю, як чоловік, що це пасивна така агресія. Правильно. Є і другий варіант.

Підожди, правильно ти сказав. Це пасивна така агресія. А ти собі уявляєш такий варіант? Просто раді цікавості, що ця Ольга активно викаже свою агресію.

Уявляєш? Що краще для тебе, як для чоловіка? Наприклад, можна розплакатись, можна сісти на кухню і посадити напроти чоловіка і сказати, нам треба серйозно поговорити. Мені щось не подобається. Або можна взяти пательню і стукнути його по голові.

Сказати, ти в мене вже задовбав своїми недоречними поступками. Бачив тебе інструментів багато, я так розумію. А що б тобі сподобалося? Який варіант би тобі підійшов? Звичайно, я тут не вигадую.

Я сам прийшов в сімейне життя. Я пережив розлучення, тому для мене це не просто якісь вигадки. Це певні стосунки, певні події з мого особистого життя.

Це мій біль, навіть я так можу сказати. Тому ці питання, які ти мені зараз задаєш, ці питання вже для мене мають відповідь. І особисто моя відповідь на такі питання взагалі.

Треба просто сісти і поговорити. Відкрито, чесно розповісти про свої, скажімо так, думки. І, зокрема, через образи, які принуждають жінку, наприклад, дружину, ходити з кислим лицем.

Я навіть так думаю, що не потрібно ходити з кислим лицем. Навпаки, взагалі, ідеальний стан, як чоловік би сказав так, що як тільки щось не подобається жінці, взагалі, незалежно від статевої приналежності, якщо одному з подружжя щось не подобається, відразу сказати, ой, ой, ой, ось тут щось таке мені не подобається. Дай я скажу, я тебе дуже кохаю, і я хочу, щоб наші стосунки були чудовими.

Саме через те, проявляючи заботу про наші стосунки, про нас, давай з тобою з’ясуємо те, що не подобається мені, тому що я безпосередній співучастник цих стосунків. І я сподіваюся, що ти, як людина, яка мене кохає, я вірю, що ти мене кохаєш, як людина, яка, я вірю, зацікавлена в тому, щоб наші стосунки процвітали і становились кожним днем кращими. Я сподіваюся, що ти зацікавлений в тому, щоб почути мене, що мені не подобається, тому що якщо я себе у стосунках буде відчувати гарно, якщо я буду щасливий у стосунках з тобою, то ти теж будеш щасливий зі мною.

Ти зацікавлений в тому, щоб в мене не було ніяких образ на тебе. Тому, будь ласка, сідай зараз проти мене на кухні і вислухавай, що мені не подобається. І після цього ми з тобою з’ясуємо, що ми можемо зробити з моєю образою.

Цікава думка. Відразу хочу зауважити тут декілька моментів. Перший – це пропозиція до розмови.

Так, це дуже чудово і це абсолютно правильний підход. Але ця позиція можлива при певній емоційній грамотності. Якщо обидві людини емоційно грамотні, то це не буде такий довгий діалог, як тільки що прозвучав від тебе.

Це буде дуже коротко. Щось на зразок – що це було? Я себе некомфортно почуваю. Ти зрозумів, що тільки що відбувається? І друга людина, яка розповіла, якщо вона емоційно грамотна, вона почує.

Вона не буде переносити це на себе власне, що ти до мене докапуєшся або ще щось. Тобто, знову таки, ми виходимо на наступний пункт – рівень довіри. Перше – емоційна грамотність.

Друге – рівень довіри, щоб такий був діалог, щоб та людина, яка образилась, не побоялась заявити про свої продавлені кордони. І, звичайно, бажання досягнути якогось конструктивного рішення. Це має бути в обох людей.

Знову таки, якщо це одна людина, емоційно грамотна, має довіру і бажає комфортну, то, звичайно, цей діалог досягнути важко. Дуже-дуже важко досягнути. Тому, підходимо до нашої Ольги.

Тобто, вона ображається і ходить ображеною. Чоловікові це не подобається. В мене просто прийшла думка… Неможливо жити, він каже.

У нас з тобою зараз стосунки. Я зараз у стосунках з тобою демонструю, що мені прийшла на думку якась ідея. І я хочу з тобою поділитися.

Здається, що зараз можна сказати про те, чому саме Ольга реагує так. Адже є різні варіанти реакції на те, що її турбує, наприклад. Що її уяві загрожує.

Але чому, на твою думку, вона реагує саме так? Що ти можеш сказати? Гарне запитання. Більше того, я скажу, на це запитання нема однозначної прямої відповіді. Перше, що може вплинути.

Звичайно, в неї вже може бути тригер. Тобто цей чоловік може запускати якийсь певний трігер. Із цього листа ми бачимо, що Ольгі 29 років.

Уже в неї досвід 29 років життя на цій планеті, на цій землі. І певні травми, звичайно, в неї є. І якщо цей чоловік якимось чином заторкує ці трігери, хоче він чи не хоче, він їх включає. Перше, звичайно, це треба зрозуміти, що це заторкнули трігер.

Друге, навіть коли це зрозуміли, потрібно зробити інший шлях, крок. Зрозуміти, що це інша людина, можливо дуже схожа на попередню людину, що зробила трігер, але вона інша. І спробувати Ользі, в даному випадку Ользі, відреагувати трошки по-іншому.

Намагатися відділити два образи. Образ перший, травмуючий, минулий, від образу чоловіка, який випадково заторкнув її травму. Це перше.

Друге, можливо, Ольга взагалі вразлива за своєю натурою. У нас у всіх різний склад нервової системи. Хтось такий міцний горішок, що його попробуй проби, хоч якоюсь фразою.

А є такі, особливо жінки, такі сльозоточиві, як кажуть. Одне слово, там пташка пролетіла не тим боком, все, вже будуть сльози, наприклад. Є люди вразливі, в принципі.

Але я хочу сказати, про що тут йде. Навіть якщо людина просто вразлива, не буде йти мова про день образи або про два дні образи. Тобто, вразлива, вона тут же образилась, тут же розплакалася, тут же воно все якось завершилось.

А якщо це накладається, оця чуттєвість на якусь минулу травму, не прорапрацьовано, звичайно, то тоді йде мова про декілька днів образи. Або, як варіант, ще третій варіант тобі даю, Андрій, можливо, ця Ольга намагалася вирішувати проблеми з своїм чоловіком, неоднократно, і в неї нічого не вийшло. І вона вже відчуває бессилля.

Вона замикається в собі, як можливість секономити енергію свою власну, як можливість не наскочити знову на ті самі граблі і знову не получити якийсь удар. Тобто, варіантів багато, але сверху всього емоційна грамотність. Як ти? Що ти скажеш? На жаль, Ольги з нами нема.

Нема. Тільки лист. Поки ти розповідала про три, як би, так скажімо, причини, можливі? Можливі.

Їх може і більше. Так. Буквально по словах от копав її лист.

На що я звернув увагу? От вона пише, що, і хоч я розумію, що часто це дрібниці, тобто, якийсь внутрішній голос їй підказує, що це дрібниці насправді, у порівнянні з світовою соціалістичною революцією, це дрібниці, але, вона пише, нічого не може з тобою зробити. Наприклад, минулого разу ми з тобою розмовляли про панічні атаки і зробили висновок, що панічна атака – це, певним чином, наслідок того, що людина не може контролювати себе. Мені здається, з Ольгою те ж саме відбувається.

Тобто, Ольга розуміє, що відбувається якась подія, яка, по суті, є дрібницею, але в ній просинається такий контролер, такий керівник, який каже, ти не можеш мовчати, нічого не може бути дрібницею, ти повинна реагувати і реагувати обов’язково образою. Це перше, що… Дуже цікаво, я прямо готова втрутитись. Друге, що звернув увагу, вона пише, чоловік каже, що зі мною неможливо жити, бо я постійно ходжу з кислим лицем, а я не хочу сварок.

Що вона називає сваркою? Просто поговорити на кухні за столом, лице напроти лиця, може і це для неї сваркою? Просто мені каже боляче, що коли мене недооцінюють, не слухають або не зважають на мої емоції. От я тут чую, що Ольга нібито вважає, що автоматично інша людина, наприклад, чоловік, повинен цінити усі її відчуття, слухати все, що вона хоче. І навіть, кажу як досвідчений чоловік, можливо, на думку Ольги, її чоловік повинен, зобов’язаний, виконувати усі її бажання.

А чому вона мовчить? Це моє припущення. Тому що, можливо, знов один голос каже, що твій чоловік це людина, в якої теж є власні думки, власні бажання, і ти повинна їх враховувати, тому що чоловік та жінка це рівноправні діюві особи в сім’ї. А другий голос їй каже, ти головна у своєму житті, твій чоловік прийшов до твоєї життя для того, щоб робити тебе щасливою, задовольняти твої бажання, і тому він повинен безперешкодно, без ніяких зауважень виконувати твої розпорядження.

Якщо він задає якісь питання, чи показує, що твої бажання йому нецікаві, і він їх не виконує, то, можливо, це не твій чоловік. І, можливо, справи йдуть до розлучення. І, можливо, за словами «я не хочу сварок», можливо, Ольга каже «я не хочу розлучитися, залишитися однією».

Мої думки летять, ідуть. Я також так слухаю, Андрій. Думки так полетіли і полетіли.

А давай ми прив’яжемося до ситуації Ольги. Ніде, ні слова немає про розлучення. Ніде, ні слова немає про підвищення цінності чоловіка або жінки.

Ні, вона більше каже про себе. Мені боляче, вона каже. Тобто, мені боляче.

І далі вона каже «мене недооцінюють». Тобто, вона відчуває себе недооціненою. Тобто, її якісь почуття в тих дрібницях, там же ж, звичайно, не важливі речі обсуждались, були якісь дрібниці, як вона каже.

І в цих дрібницях вона відчуває себе недооціненою. Тобто, якщо уважно передивитися до цієї ситуації, важливо не те, про що вони розмовляли, а про те, як вони розмовляли. Про це, звичайно, Ольга не написала, бо вона цього не усвідомлює.

Іваночко, мене може зачепити навіть інтонація. Ні, це навіть, навіть. Навіть – це не навіть.

Слова ваші, а музика моя. Знаєш цей анекдот? Тобто, якась фраза, наприклад, «Андрій – гарна людина», «Андрій – гарна людина», «Андрій – гарна людина». Ти відчуваєш різницю? «Андрій – гарна людина».

Відчуваєш? Фраза та сама. А емоція, можливо, тут вона сказала, що навіть якась там емоційне забарвлення мене ображає. Насправді, саме емоційне забарвлення і несе ту глибинну інформацію, яка щитує підсвідоме Ольги.

Тобто, слова пролетіли, неважливі. Вона так думає, «То, Господи, про що ми розмовляли? Що мене образило? Якась там чашка не в тому місці стояла. Та хай вона стоїть, де хочеш».

Ні. «Чому ця чашка не там стоїть? Знову ця чашка не там стоїть». Ти відчуваєш? Типу, перший раз ти знову зробила помилку, другий раз – «Господи, та що від тебе чекати?» Обидві фрази, як би, принижують достоїнство цієї Ольги.

Можливо, воно, звичайно, підкріпляється якимись дитячими травмами. Ця чашка, можливо, по життю ставить її на підвіконня, під відкрите вікно. Ми не знаємо.

Така вона ця Ольга. Але це вона чула вже не перший раз і воно її дуже швидко включає. Просто це треба розуміти про себе, Ользі, про себе.

Мені здалося, що у Ользі якась є внутрішня особиста потреба вишукувати приміт для образ, як ти вважаєш. Ну, це твоє передвільшення. Тобто ти вважаєш, що людина хоче бути ображеною.

Тобто ти вбачаєш тут якусь маніпуляцію. Хочу бути ображеною. Вона наче відчуває внутрішнє зобов’язання, особисте зобов’язання не образи, а скажімо так, бути насторожі.

Мов, дивіться, я борюся. Я не просто там піду на іншу кімнату, плачу. Я борюся.

Я ображаюся. Я сильна. Ну, сила, вона ж не так вимірюється, що вона або є, або її нема.

Там ще є багато проміжних моментів. В неї не вистачає сили заявити взагалі про себе, про те, що саме викликає в неї образу. Я не здивуюсь, що вона не здогадується, що саме в неї викликає образу.

Але вона відчуває, що вона ображається. Логічно собі пояснити цього не може. Звернулась до нас, в принципі, за підтримкою, якщо ти бачиш.

Каже, що вона, можливо, навіть не звертає уваги на те, що її ображає. Я з тобою згоден в цьому. Мені здається, для неї не важливо, що саме її ображає.

Для неї важливо показати, що вона ображена. Ні, вона не звертає увагу не тому, що я на це звертати увагу не буду, а тому, що вона не розуміє, що це варте уваги. Вона так, про міжду прочим щось так сказала, та там емоції якісь трохи не такі.

Тобто, вона, якщо брати з гіштальта, міняє фон і фігуру місцями. Вона акцентує увагу свою не на тому, чому не вистачає емоційної грамотності. Тобто, її якісь дзвіночки кажуть, що щось не так.

На це треба звертати уваги, тому що, якщо взагалі не звертати уваги на дзвіночки, маркери свого тіла, то це ні до чого гарного не призводить. Це або до якогось такого вибухового конфлікту приведе, або до депресії, коли людина уходить сама в себе, закривається і все. Тобто, бажано не затягувати до накопичення якогось цих проблем, а вирішувати їх потрошки, але розуміти, як саме вирішувати.

Тобто, звертати на це увагу і думати, або звертатися за порадами до фахівців.